У Cоломенському районі зносять школу для того щоб.... побудувати школу!

У Cоломенському районі зносять школу для того щоб.... побудувати школу!

Будівля історична, ну не те щоб геніальна, зносили у нас і покрасивше будівлі, але цілком собі міцне, велике і функціональний будинок.

Навіщо зносити школу, - запитаєте ви?

Тому, що в Києві дефіцит шкіл!

Звучить абсурдно, але справа в тому, що нова школа, яку в КМДА вам підносить як перемогу, буде приватною, а та, яку зносять - комунальної.

Навчання, за планом, що не менше 15 тисяч в місяць.

І частина людей віддасть туди своїх дітей, тому що більше нікуди.

Інвестор вгадайде від кого?

На КОМАР починається, на НИЦЬКИЙ закінчується.

Навіщо йому школа?

Школа йому не потрібна - йому потрібна ділянка для забудови!

Ось так в Києві до мостів виродкам Кличко додасться ще один арт об'єкт корупції - школа Комарницького.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Європейський вибір без гасел: посібник, який показує, як Україні збудувати медіацію, що працює

Про «євроінтеграцію правосуддя» в Україні написано багато. Здебільшого — деклараціями. Значно рідше хтось бере на себе працю пояснити технічно: що саме треба зробити, у якій послідовності, за чий рахунок і з якими вимірюваними результатами. Книга «Медіація: Український досвід і Європейський вибір» — рідкісний випадок, коли євроінтеграція перекладена з мови намірів на мову інженерного плану.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.